11423383_10152783623351783_7603143630630476788_n

Тарас і Олена з Рівного у Сайґоні

Тарас працює у В’єтнамському банку, Олена наразі вдома. Вони обоє з Рівного. Тарас раніше працював у одному з українських банків, потім його менеджера запросили працювати у В’єтнам і він потягнув за собою усю команду. Тарас вже 5 років у Сайґоні, їх близько 10 українців тепер тільки у одному банку.. Я 17 годин провів у поїзді, з яких 15 мені вдалось проспати, не дивлячись на двох дітей, на те, що в’єтнамці теж люблять їсти в купе, ані навіть на те, що зі мною всі намагалися поговорити. Тарас запросив мене до себе додому.

Ми зустрілися біля його роботи. Запакувались з ще кількома українцями в таксі і поїхали. Тут одразу ж кидається в очі, що у В’єтнамі давно працюють сервіси з замовлення авто Uber i GrabCar, тоді як в Україні їх досі немає. У цей чудовий день Тарасу прийшла посилка з Гонконгу з камерою. І йому влаштували допит з питаннями на кшталт “чи належите ви до партії?”, “- кого будете на неї знімати? – прикручу до велосипеда. – де ви їздите на велосипеді?”

Тарас каже, що таке з ним вперше, що йому тут дуже спокійно, у В’єтнамі добре живеться експатам. У Тараса і його дружини Олени вже 4 роки сину і він усе життя прожив у В’єтнамі. В нього смішні фотографії з дитячого садочку, де навколо – самі в’єтнамські діти. Діти експатів проводять своє дитинство у абсолютно інородномусередовищі, отримуючи неоціненний досвід змалку і вивчаючи одразу кілька мов.

Ми закинули речі до нього додому і погнали на дах, на день народження його колеги, де зібралась ціла українська вечірка. Це було так дивно – святкувати день народження, коли всі навколо україномовні, в Хо Ши Міні. Так, наче цей 16-годинний поїзд з Данангу був не у Сайґон, а кудись у Коломию.

Попереднього разу ми бачились з Тарасом у малазійському місті Кота Кінабалу на острові Борнео два роки тому. Світ тісний, попутний вітер тоді заніс нас в одне забуте місце в один час. Пам’ятаю як я їх повів на базар і Тарас сказав:

– Я вже 3 роки в Азії і ніколи не їм у таких місцях як оце!

Йшлося про те, що на базарі смерділо, готувалося все на вулиці на вогні і це не завжди виглядало естетично.

– Слухай, – якось сказав мені Тарас. – Тут в нас живе в Сайгоні один хлопець Дмитро, в нього тут вже є свій фан-клуб в’єтнамців, ти маєш з ним познайомитись! Він приходить нас стригти.

Так я познайомився з Мітіком.

Напишіть відгук

ЕКСПЕДИЦІЇ